Перейти до основного вмісту

Бiографiя

Засновник вітчизняної парадигми вчення про жертву злочину (кримінальної віктимології).

Фундатор Одеської наукової школи кримінального права.

Стипендіат Гельсінського інституту ООН з попередження злочинності (1989 рік).

Член Європейської групи публічного права.

Експерт Спеціального комітету комісії ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя (1992–1997 роки).

Заслужений діяч науки і техніки (2011 рік).

Суддя ad hoc Європейського суду з прав людини (2013-2016 роки).

Наукова біографія

У 1983 році закінчив Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова за спеціальностями «правознавство», «перекладач-референт».

У 1986 році завершив навчання в аспірантурі кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова та успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Криминологические проблемы борьбы с социально-негативным поведением (на материалах изучения агрессивных антиобщественных проступков)».

У 1991 році присвоєне у вчене звання доцента.

Протягом 1986–1991 років — асистент, а з 1991 року — доцент кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. З 1993 року — докторант цієї ж кафедри. У 2001 році захищена дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи».

У 2003 році присвоєне вчене звання професора.

З 2000 по 2015 роки - завідувач кафедрою кримінального права Національного університету "Одеська юридична академія".

З 2005 року - проректор з міжнародних зв'язків Національного університету "Одеська юридична академія".

У 2010 році обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України.

Автор першої в Україні монографії, присвяченої загальнотеоретичним засадам кримінальної віктимології  — «Віктимологія: соціальні та кримінологічні проблеми».

Автор понад 220 наукових праць.

Підготував 3 докторів та понад 20 кандидатів юридичних наук

Вікіпедія